Збірка поезії.

Київ, 2016 рік.

Північними стежками йде самотній мандрівник — читач, що його веде Слово. Ці стежки, порослі мохом, дихають і говорять, показують і мовчать. Ці стежки — спосіб зібрати себе, розкиданого частинками мозаїки, які блищать на поверхні білосніжного покриву. Ступати ними — пригадувати і віднаходити. І хоч ми ніби йдемо вперед стежками півночі, насправді ми повертаємося все глибше до самих себе.