Кожне з наведених у пропонованій збірці ранніх оповідань Володимира Винниченка (1880—1951) — це зворушлива і яскрава розповідь про драматичну долю людини. Письменник із симпатією змальовує і простих “маленьких” людей, які є носіями найкращих начал народного буття (“Федько-халамидник”, “Раб краси”), і людей освічених, романтичних і водночас рішучих у відстоюванні високих ідеалів (“Момент”, “Зіна”). Разом з тим він далекий від сентиментального замилування і часом безжально сатиричний у зображенні рідного українства, проявів самозакоханості чи пристосуванства (“Уміркований” та “щирий”). Ці оповідання належать до найкращої частини творчої спадщини письменника та зберігають свою худож­ню цінність і сьогодні.