ФЕНОМЕН ШВЕЙКА / на основі книги ярослава ГАШЕКА "Пригоди бравого вояка Швейка" / Пер. з чеської С. МАСЛЯКА /
Упор. О. ЗАВАДКА. - Львів: Видавничий дім "НАУТІЛУС", 2003. - 485 с.; іл.
Понад вісім десятиліть минуло з того часу, коли зʼявилися «Пригоди бравого вояка Швейка". І сам ро-ман, і його герой давно стали визначним явищем світової літератури. Вони настільки міцно ввійшли в свідомість читача й критика, стали настільки самозрозумілими, що мало хто уявляе, яко несподіван-кою видавався цей твір за часу його виникнення на свіже читацьке сприймання. І справді, Перша світо-ва війна (як, зрештого, будь-яка війна) була трагедією велетенського масштабу, грандіозним кошмаром, вершиною трагічного безглуздя. І література (звичайно, йдеться про справжню літературу) відгукнулась на події війни відповідним способом. "Вогонь" А. Барбюса, багато інших романів та оповідань меншого розголосу, але якщо не цілком аналогічних за спрямуванням, то подібних за тоном, глибоко серйозних, напружено-патетичних, - ось найтиповіший відгук на жахи війни. І довгий час після закінчення війни ще не змовкав цей відгук; і вже не як безпосередня реакція на те, що відбувається, а як болісний спогад виникають такі твори, як "На західному фронті без змін" Ремарка чи Олдінітонова "Смерть героя", або
"Прощавай, зброє" Гемінтвея.
1 ось зʼявляється ще одна книга про війну. Але звучить вона в зовсім інакшій, здавалося б, цілком не-можливій, парадоксальній тональності. Це книга комічних пригод і ситуацій, книга нестримного, сказа-ти 6, раблезіанського сміху. Якщо шукати аналогій Гашековому романові, то якусь віддалену подібність можна знайти хіба що в пізнішому "Василеві Тьоркіну" Твардовського.
Відмінність "Пригод бравого вояка Швейка" від тогочасної антивоєнної літератури та й взагалі несподі-ваність освітлення воєнної теми в цій книзі добре відзначив Іван Ольбрахт у своїй рецензії на роман: "Я про-читав кілька воєнних романів та й сам, зрешто, один написав. Але в жодному з них ницість, безглуздість і жорстокість світової війни не показано так виразно, як у Гашековій книзі. Усіх нас війна била києм по голові: коли ми писали, вона сиділа у нас за плечима і схиляла нам чола аж на папір, а якщо нам щастило випростатись, то хіба ціною напруження всієї волі й мʼязів. Гашек не мав потреби перемагати в собі вій-ну, долати ї. Він стояв вище за неї вже від самого початку. Він сміявся з неї. Він уміє сміятися з неї й у загальному, і в подробицях, ніби вона - не більше ніж пʼяний бешкет десь у жижківській корчмі. Безпе-речно, щоб уміти так дивитися на неї, треба мати в собі чималу дозу швейківства і - скажу одразу те сло-во, якого хотів ужити пізніше, - потрібен до того ще й шмат геніального ідіотизму. Але слава тому, хто на це спромігся