Опис
Комбінований комплекс хелату міді з NPK. Висока потреба у міді: пшениця, ячмінь, тритикале, овес, рис, морква, люцерна, льон, газонні трави, цибуля, часник. Середня потреба: кукурудза, сорго, зернобобові, олійні, конюшина, капуста, огірки, редька, перець, помідор, виноград, черешня, слива. Для корегування мінерального живлення та від хвороб рослин в різних ґрунтово-кліматичних умовах та при різних технологіях вирощування культур.

-Прискорює засвоювання елементів живлення рослинами.
-Забезпечує підвищення врожайності від 10 до 20%.
-Надає рослинам збалансованої кількісті елементів живлення.
-Незамінний елемент для процесів дихання, фотосинтезу, метаболізму азоту, лігніфікації і стійкості рослин проти грибкових хвороб та вилягання.
-Помітна регуляторна роль у транспорті електронів навколо фотосистеми (ФС­І).
-Забезпечує детоксикацію супероксидних радикалів. Активізує процеси синтезу білка.
-Регулює активність нітратредуктази у бульбочках бобових, яка причетна до процесів відновлення нітратів при засвоєнні молекулярного азоту.
-Поліпшує водний обмін рослин в умовах підвищених температур та низької вологості повітря.
-Посилює фізіологічну стійкості та адаптацію рослин до високих температур.
-Захищає хлорофіл від руйнування.
-Підвищує окупність високих доз азоту і фосфору.
-Бере участь у біосинтезі лігніну, з яким пов’язана механічна міцність стебла і стійкість до вилягання.
-Збільшує стійкість соняшнику до іржі, до несправжньої борошнистої роси у буряка, фітофторозу картоплі, плямистості та фітофторозу помідорів, бактеріозу картоплі.
-Відіграє ключову роль у передачі води по ксилемі та поживних речовин із коренів до пагонів.
Склад, г/л
Мідь Cu 55
Азот N 30
Фосфор P 6
Калій K 5
Сірка S 65
Рідина темно-синього кольору.



ДОВІДКА
Найбільший дефіцит (Cu) міді спостерігається на легких, кислих, лужних, багатих на карбонати ґрунтах, на торф’яних ґрунтах з високим вмістом органічної речовини та рухомого фосфору.

Наслідки дефіциту (Cu) міді для рослин:

порушення росту і розвитку рослин, обміну речовин;
зниження стійкості до збудників хвороб;
руйнація хлорофілу;
зменшення лігніфікації клітинних стінок і стійкості до вилягання;
руйнація квіток і погіршення вуглеводного обміну у рослин пшениці після цвітіння.