Будь-яка теорія любові має починатися з теорії людини, існування. Хоча ми виявляємо любов, вірніше еквівалент кохання, вже у тварин, їх прихильності є, в основному, частиною їхньої інстинктивної природи; в людини діють лише залишки цих інстинктів. Що справді суттєво в існуванні людини так це те, що вона вийшла з тваринного царства, зі сфери інстинктивної адаптації, переступила межі природи. І все ж одного разу відірвавшись від неї, він не може повернутися до неї; Якось він був вигнаний з раю – стану первісної єдності з природою – і ангел із вогненним мечем перегородить йому шлях, якби він захотів повернутися. Людина може йти тільки вперед, розвивати свій розум, знаходячи нову гармонію, людську гармонію замість долюдської, яка безповоротно втрачена. Коли людина народиться – як увесь людський рід, так і окремий індивід – він виявляється перенесеним із ситуації, яка була певною. Як певні інстинкти, у ситуацію, яка невизначена, неясна, відкрита…..

Переплетіння-м‘яке
Мова-російська