Продам книгу «НАРИС ІСТОРІЇ УКРАЇНИ: ДОБА НАТУРАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА». Автор Д.І. Багалій
Серія «УКРАЇНА. ГОЛОСИ ІСТОРІЇ»
Київ: Час.–1994.–288с.: іл.

Книга у відмінному стані. Є бібліотечний штамп. Пересилання за передоплатою. Олх-доставки немає

Автор – відомий український історик і громадський діяч, академік.
Книга становить частину праці Д.І. Багалія «Нарис історії України на соціально-економічному грунті».
Зміст книги охоплює період первісної доби до XVI ст.
Дається історія народів, що населяли територію України у цей відрізок часу. Описується їх побут, вірування, соціальні відносини, громадський устрій, ведення господарства тощо. Наводяться географічні дані. Велику увагу приділено Україні за часів татарської навали та історії Галицько-Волинської землі XIII–XV ст.

Дмитро Іванович Багалій (1857–1932) – один із найвидатніших істориків країни, архівіст, громадський діяч; один із фундаторів Харківської бібліотечної школи та українського бібліотекознавства, Харківської громадської бібліотеки (ХГБ, 1886–1918); голова Правління ХГБ (1893–1906); заслужений професор, відомий лектор, член Державної ради, ректор Харківського університету (1906–1911), голова історико-філологічного відділу УАН (1918), один із фундаторів Української АН, дійсний член, академік Української Академії Наук (УАН, згодом ВУАН, 1918–1932).
Наукова спадщина включає близько 600 публікацій: підручники з історії, монографії, археологічні видання, статті із історії Слобідської, Лівобережної, Південної України XV–XVIII ст. Окремий напрям наукової діяльності Багалія – дослідження життя та творчості Сковороди і Каразіна. Після 1932 і аж до 1990-х згадки про Д. Багалія були вкрай небажаними.
Багалій найбільш відомий як дослідник історії Слобідської України (понад 100 публікацій). Саме він започаткував систематичне та комплексне наукове вивчення історії регіону, в т.ч. у контексті розвитку духовної культури (освіти, мистецтва, письменства, бібліотечної справи). Результати його багаторічних досліджень зібрані в науковій праці, яка вважається одним з найкращих творів ученого – «ІСТОРІЯ СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ» (1918). Історія Слобожанщини становила головний науковий інтерес Багалія. «Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства» (1887), «История города Харькова за 250 лет его существования» (1905) – фундаментальні дослідницькі праці з історії краю.

Дмитро Іванович Багалій народився у Києві 1857р. у родині ремісника-лимаря. Рано залишився сиротою, виховувався у багатодітній сім’ї своєї тітки по матері. Прибуток від невеличкого дерев’яного флігеля (материнської спадщини) допоміг здобути початкову освіту, а виняткове працелюбство та природні здібності дали йому змогу закінчити Другу київську гімназію із золотою медаллю.
Після закінчення гімназії 1876 він вступив на історико-філологічний ф-т Київського ун-ту. ІІ семестр свого першого університетського року він закінчував уже в Харкові, оскільки за участь у студентській демонстрації був виключений на півроку з Київського ун-ту. Після повернення до Києва 1878 побачила світ його перша наук. праця «История Льва Диакона как источник для русской истории».
Багалій був активним учасником укр. студ. гуртків і Старої громади, де зблизився з В.Б. Антоновичем.
1880р. Багалія було залишено при ун-ті для підготовки до професорського звання (тогочасна аспірантура). За рекомендацією В.Б. Антоновича Багалій став членом Київської Громади, а 1881р. – дійсним членом наук. історик. товариства Нестора-літописця. Студ. наук. праця Багалія «История Северской земли до половины XIX столетия», підготовлена під кер. Антоновича, принесла вченому-початківцю ун-тську Пироговську премію і лягла в основу його магістерської дисертації, успішний захист якої 1882р. став великим особистим досягненням молодого науковця.
1883р. Багалія було обрано штатним доц. рос. історії в Харківському ун-ті. Того ж року він вступив до історико-філологічного товариства при ун-ті та працював зав. Харківського історичного архіву.
Докторська дисертація Д.І. Багалія «О колонизации степной окраины Московского государства» стала підставою для надання 30-річному харківському науковцю докторського ступеня.
Багалій автор численних праць з історії Слобідської України. Серед них фундаментальні монографії: «Очерки из истории колонизации и быта степной окраины Московского государства» та 2 томи археографічних додатків до неї (1887), за яку вченому 1888 було присуджено малу Уваровську премію, «Опыт истории Харьковского университета» у 2-х томах (1893-1904), двотомна «История города Харькова за 250 лет его существования» (1905-1912), написана у співавторстві з Д.П. Міллером, а також перше наукове видання творів славетного українськ. філософа Г. Сковороди та дослідження з українськ. історіографії.
Багалій також і автор праць з історії Лівобережжя, Південної України, підручників з історії Росії та російської історіографії. Ці та деякі інші публікації принесли ученому професійне визнання, почесне членство в багатьох наукових товариствах України та Росії, академічні відзнаки та премії. Так, 1899 Багалію було присуджено премію графа Уварова за працю «Опыт истории Харьковского университета», а з 1884 він брав участь майже в усіх всеросійських наукових археологічних з’їздах.
Став одним із керівників історико-філологічного товариства, очолював видавнич. комітет Харківського товариства грамотності (1891-1904), був головою правління Харківської громадської бібліотеки (1893-1906) і гласним Харківської міської думи. За його ініціативи у Харкові 1902 року відбувся XII Всеросійський археологічний з’їзд.
Багалій двічі публічно 1901 і 1905 виступав проти цензурних обмежень української мови.
У 1905 обраний депутатом Першої Державної Думи Російської імперії та навіть включений до складу Державної Ради. Протестуючи проти царського указу про розпуск І Державної Думи, демонстративно вийшов зі складу Державної Ради.
Обраний 1906 на посаду ректора Харківського ун-ту, він доклав чималих зусиль для того, щоб розпочати викладання в ньому українознавчих дисциплін українською мовою. З його іменем пов’язано рішення вченої ради ун-ту про надання почесних докторських дипломів видатним ученим-українознавцям І. Франку, М. Грушевському, О. Єфіменко.
Урочисте вшанування 25-річного (1905) і особливо 30-річного (1910) ювілею науково-педагогічної діяльності Багалія засвідчило поважне ставлення до вченого як до науковця, так і до громадського діяча.
У жовтні 1916 йому виповнилося 58 років. Він досяг блискучих успіхів – дійсний статський радник, потомствений дворянин, кавалер орденів святих Станіслава, Володимира та Анни з генеральським титулом «превосходительства», заслужений професор і ректор ун-ту, член Державної Ради і міський голова – він одночасно був видатним ученим-істориком, блискучим лектором, визначною громадською особистістю.
***
Його досягненням стало відкриття восени 1917 Першої Харківської українськ. гімназії. Згодом Центральна Рада призначила Багалія губернським комісаром народної освіти. Він спрямував усі свої сили на українізацію шкіл Харківської губернії.
Під час буремних революційних подій в Україні головною заслугою стала його участь у створенні Української Академії наук. У 1920, коли формально ліквідували Харківський університет, обіймав посаду декана в Академії теоретичних знань та професора в Інституті народної освіти. У 1926 очолив новоутворений Наук.-дослід. ін-т Т. Шевченка, відкриття якого стало ще одним кроком, спрямованим на посилення наукового потенціялу столичного українознавства
1929 на початку сумнозвісного сталінського «великого перелому», Багалія обрали головою першого історико-філологічного відділу Всеукраїнської Академії наук (ВУАН). Причому завданням ученого тепер було подолання «аполітичності в науці» та «засвоєння ідеології українських працюючих мас».
Розпочалися масові арешти української інтелігенції за сфабрикованою справою «Спілки визволення України». В ув’язненні опинилися й деякі співробітники ВУАН разом із академіком С. Єфремовим, в минулому активним діячем українського національного руху і членом Української Центральної Ради. Керівництво Академії було змушене демонстративно відмежуватися від «контрреволюціонерів». Багалію довелося брати участь у публічному засудженні своїх колег, хоча й робив він це не з доброї волі.
Невдовзі й проти самого Багалія почалася кампанія критики в пресі. Його звинувачували у «псевдомарксизмі», відсутності «пролетарської войовничості», ворожості до більшовицької влади.
Помер Д.І. Багалій 9 лютого 1932 від запалення легенів у Харкові, похований на міському кладовищі.
1957p., в умовах «хрущовської відлиги» й тимчасової лібералізації політики в українському питанні, стало можливим відзначити 100-річчя із дня народження Д.І. Багалія скромною, але змістовною публікацією І.Д. Бойка в «Українському історичному журналі». Фактично ця стаття була першою і на кілька десятиліть єдиною спеціальною узагальнюючою працею про Багалія, яка поклала початок реабілітації вченого в СРСР, а наукова спадщина вченого увійшла до золотого фонду української культури