Діаметр 22,5 см . Ціна за колекцію 8 шт .

Швейцарський художник та ілюстратор, який отримав звання "національний художник" Швейцарії за свої, популярні в 19-м столітті, картини, що зображують швейцарську сільське життя.
Народився в сім’ї ветеринара Самуеля Анкера , члена Установчих зборів в кантоні Берн, і Маріанни Елізабет Гатшет і був другим з трьох дітей сімейства Анкера. Дід художника - Рудольф Анкер, був також ветеринаром, а дід по материнській лінії Мейер служив податковим інспектором в Інсе.Сім‘;я до 1852 року жила в Невшателі, де працював батько. Тут Альбрехт йде в школу.
Зі шкільних товаришів Альбрехт особливо подружився з Огюстом Бахеліном (Auguste Bachelin, який пізніше теж стане художником.Вчителем малювання у хлопчиків в школі був Фредерік Вільгельм Моріц, двоюрідний брат художника Габріеля Лорі.Найраніший інтерес до живопису проявився у хлопчика після відвідування виставки «the Société des Amis des Arts», яка проводилася в Невшателі в 1842 році.
У віці 13 років Альбрехт разом з Бахеліном бере приватні уроки малювання у Луїса Валлінгера (Louis Wallinger, 1819-1886) в 1845-48 роках.
1847 рік став роком сімейних втрат. 5 квітня помирає 19-річний брат Рудольф, 15 серпня помирає мати Альбрехта. Хлопчик змушений був виїхати вчитися в Берн. У столиці він живе у свого дядька Маттіаса Анкера.
Анкер вчиться в гімназії Кірхенфельд в Берні, де вивчає теологію.
У листі, датованому 9 червня 1849 року, до свого друга Огюста, Альбрехт пише про бажання стати художником. З травня 1849 і до літа 1 854 Анкер є членом братства Цофинген.
У 1851 році він витримував іспит на атестат зрілості, залишає Берн і продовжує навчання в університеті Галле в Німеччині.У вересні цього ж року Анкер здійснює свою першу поїздку в Париж, захоплюючись там картинами Пуссена і особливо Жоржа Сера.
4 червня 1852 помирає сестра Луїза-Емілія, але Альбрехт не може залишитися разом з батьком через навчання.
Живучи в Німеччині, Анкер познайомився з великим німецьким живописом, зокрема в Картинній галереї Дрездена (Gemäldegalerie), яка справила на нього глибоке враження. Він зробив також поїздки в Веймар ,Мюнхен, Йена і Берлін.
Згодом він пише батькові, що він відмовляється від вивчення богослов'я і про свій намір стати художником.
Влітку 1854 року Альбрехт отримує нарешті згоду батька і 250 франків, і відразу їде в Париж, де знімає кімнату на rue Notre-Dame-des-Champs, 53. Хочеться відзначити, що батько до кінця своїх днів буде допомагати синові невеликими грошовими переказами .
Анкер надходить в майстерню Шарля Глейра в Королівській Академії витончених мистецтв, де навчається. Паралельно він відвідує студію Поля Делароша.
Після смерті батька він переізжає.
Повернувшись після навчання додому, Анкер починає регулярно брати участь в виставках в Швейцарії і в Парижі. З 1865 по 1885 його одна-дві картини постійно виставлялися на Паризькому салоні.
У 1860 році Анкер бере участь вперше у виставці de la Société des Amis des Arts в Невшателі, виставивши чотири картини «Церква в Інсе» (Kirchendiener in Ins), «Ігри дітей» (Kinderbildnis), «Суп для бідних» (Die Armensuppe) і «Голова дитини» (Kopf eines Kindes). У цій виставці Анкер братиме участь постійно до 1905 року.

У 1861 році Анкер разом з Франсуа Ерман відправився в північну Італію, щоб копіювати картини старих майстрів, зокрема Тиціана і Корреджо. Вони відвідали Мілан, Венецію, Мантуї, Парму, Модену, Болонью і наостанок Флоренцію, де Альбрехт захворів на черевний тиф.
На початку 1862 р повернувся в Марсель, а потім приїхав до своєї тітки Шарлотті Анкер в Сен-Блез.
Ще в ході навчання, Анкер створив серію робіт на дитячу тематику.
Діти, а потім і внуки Анкера служили художнику моделями. Його дружина з'являлася при нагоді на ескізах. За свої портрети дітей він був неодноразово нагороджений.
Зазначу, що в європейському живописі 19-го століття Анкер належить до одного з найбільш значних художників, які зображали дітей.Мистецтвознавці розглядають дитячий світ Анкера з точки зору педагогічних змін у Європі в кінці 19 століття.
Художник багато зображує учнів і учениць з грифельною дошкою, зошитом, письмовими олівцями і підручниками. Він розповідає також про той час, коли освіта була ще недоступно для селянських дітей, їх все сприймали, як маленьких дорослих. Лише в 1874 році Швейцарської конституцією було введено безкоштовне шкільне початкове і дев»ятирічна обов’язкове освіту.